Договір лізингу: шість аспектів, які повинні бути детально розписані

Що таке договір лізингу автомобіля (автотранспорту), нерухомості, устаткування і як його укласти? Інститут лізингу для українського правового поля порівняно молодий і тому не може похвалитися зрілістю в аспекті договірних взаємовідносин. У зв'язку з цим хотілося б звернути увагу на моменти, яким, найчастіше, не надається настільки важливого значення під час укладення різних видів договорів, але які можуть вплинути на хід вирішення протиріч у лізингових правовідносинах.

Типовий договір фінансового лізингу: Ідентифікатори майна

Передаючи те чи інше майно в лізинг, принципово важливим є ідентифікація даного майна. Якщо передається автомобіль, його відмітною ознакою є номер кузова (шасі), для літака – бортовий номер. Щодо будівель і споруд такою ознакою виступає адреса, площа, технічні характеристики, вказані у паспорті. А коли мова йде про обладнання, трапляються упущення і згодом неможливо ідентифікувати об'єкт, який був переданий в лізинг.

Наприклад, виконання судового рішення, яким зобов'язано відповідача повернути майно, може дуже ускладнитися через відсутність ознак, що визначають конкретне майно. Аналогічна проблема підстерігає при накладенні арешту і встановлення заборони на відчуження майна.

Вступаючи у лізингові відносини, необхідним є вказівка в договорі або акті приймання-передачі не тільки назви та основних характеристик предмета лізингу, але і тих відомостей, які будуть ідентифікувати (виділяти) дане майно. Така інформація повинна міститися в паспорті або може бути отримана у заводу-виробника.

Договір фінансового лізингу: Термін передачі майна лізингоодержувачу

Якщо визначені і вказані відповідні дані про майно, яке лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачу, необхідно пам'ятати про наступне. Згідно ст. 1 Закону, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату.
 
Як правило, у договорах передбачається термін передачі речі у користування лізингоодержувачу. Даний термін, на перший погляд, здається незначним моментом, але його виконання може визначити всю подальшу долю лізингових платежів і стати каменем спотикання. У зв'язку з чим, лізингодавцю слід неухильно дотримуватися виконання цього зобов'язання, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України, у разі невиконання однією із сторін свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого зобов'язання у встановлений термін, інша сторона має право зупинити виконання свого зобов'язання, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно, лізингодавцю краще перестрахуватися і на випадок невиконання свого зобов'язання продавцем (постачальником) передбачити в договорі лізингу зміщення строків передачі речі лізингоодержувачу у зв'язку з простроченням продавця (постачальника).

Договір фінансового лізингу: Особа, що підписує акт прийому-передачі майна

Крім того, необхідно пам'ятати, що передача майна за договором лізингу оформляється актом прийому-передачі за аналогією з орендними правовідносинами. Оскільки цей акт є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу, підписувати його має особа, уповноважена від імені товариства укладати договори. Відповідно, підписує акт та інші додатки до договору, є його невід'ємними частинами, особа повинна бути належним чином уповноважена – в договорі повинні бути детально описані всі документи (і до договору долучені їх копії), що підтверджують такі повноваження підписантів.

Сторонам договору слід дотримуватися дані формальності і перевіряти документи, що підтверджують відповідні повноваження (статут, положення, довіреність). В іншому випадку, договір і додаткові угоди до нього, а так само додатки можуть бути визнані недійсними, а факт передачі майна може бути не доведений, що спричинить за собою проблеми з поверненням майна та сплатою лізингових платежів. Таке ж правило поширюється на відносини за договором страхування та договором зберігання предмета лізингу.

Договір фінансового лізингу: Індексування платежів

Договір фінансового лізингу – це форма фінансово-правових відносин, яка включає співіснування трьох видів правовідносин: поставки, оренди та купівлі-продажу. Така специфіка обґрунтовує прагнення учасників даних правовідносин застрахувати себе від настання несприятливих фінансових наслідків, пов'язаних з інфляційними процесами і закласти в умови договору можливість коригування його ціни.
 
Як і передбачено ст. 16 Закону, сторони, як правило, в лізингові платежі включають суму, яка компенсує частину вартості предмета лізингу та винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Найчастіше обумовлюється сторонами, що лізингові платежі підлягають подальшому коригуванню з урахуванням зміни курсу гривні до долара США або в іншій валюті на дату сплати лізингового платежу. При цьому платежі здійснюються в національній валюті. Така практика є поширеною і існує вже не перший рік.
 
Однак судова влада вельми неоднозначно останнім часом розглядає такі усталені лізингові взаєморозрахунки. Так, 18.11.2010 року Господарський суд Донецької області розглянув позов про стягнення заборгованості за лізинговими платежами і прийшов до висновку, що оскільки на придбання предмета лізингу лізингодавцем було отримано кредит в національній валюті, то є неправомірним проводити коригування лізингових платежів на зміну курсу гривні до долара США. У зв'язку з чим, в позові було відмовлено. Але показовим є і постанова ВГСУ від 08.12.2009 року по справі №07/1395. Суд прийшов до висновку про те, що оскільки грошове зобов'язання по сплаті лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України – гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства, коригування винагороди лізингодавця, яке входить до складу лізингових платежів є законним.

Договір фінансового лізингу: Порядок платіжного документообігу

Досліджуючи далі проблемні особливості, слід звернути увагу на те, що при здійсненні взаєморозрахунків важливою деталлю виступає умова про порядок перерахування платежів. У разі, коли договором передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати платіж на підставі рахунку, виставленого лізингодавцем, необхідно пам'ятати, що підставою для оплати виступає саме рахунок. І на випадок звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, лізингоотримувачу потрібно буде довести, що рахунки були спрямовані лізингоодержувачу в порядку, передбаченому договором, і, як наслідок, виник обов'язок по оплаті.
 
По справі № 28/85/10 ВГСУ 17.11.2010 року прийняв постанову, якою лізингодавцю відмовлено у вимозі про повернення майна. Суд вказав, що доказів надсилання й отримання лізингоодержувачем рахунків-фактур не надано, а посилання на той факт, що рахунки були виставлені в електронній формі, є безпідставним, оскільки зазначений спосіб не передбачений договором і доказів такого твердження також не надано позивачем. У зв'язку з чим, суд визнав повідомлення про одностороннє розірвання договору безпідставним.
 
Таким чином, сторонам договору фінансового лізингу краще передбачити можливість виставляти рахунки про сплату лізингових платежів в електронній формі. Але і тут, треба передбачити той факт, що в Україні досить складним буде процес направлення рахунки в електронній формі.

На підставі чого можна порадити обумовити в договорі обов'язок лізингоодержувача самостійно здійснювати платежі в разі не отримання рахунку-фактури від лізингоодержувача або пильно дотримуватися порядок надіслання рахунків рекомендованою поштою (цінний лист з описом вкладення).

Договір фінансового лізингу: Завершення лізингових відносин

Договір фінансового лізингу передбачає два варіанти (дві цілі) завершення лізингових відносин – повернення майна лізингодавцю або перехід майна у власність лізингоодержувача. Незважаючи на кінцеву мету сторін договору, у його умовах необхідно передбачити порядок, регулюючий обидва варіанти розвитку правовідносин.
 
При поверненні майна лізингоодержувачем лізингодавцю слід чітко позначити терміни повернення та конкретно-визначений порядок дій.
 
Якщо це питання не буде врегульовано положеннями договору, стає актуальним застосування ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Дана стаття встановлює, що якщо строк виконання боржником зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник зобов'язаний виконати таке зобов'язання у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або акта цивільного законодавства. Тобто необхідно направити відповідну вимогу лізингоодержувача про повернення майна.

Зазначимо, що оскільки на відносини договору лізингу поширюють свою дію норми, що регулюють орендні правовідносини, у разі невиконання обов'язку щодо повернення майна, орендодавець (лізингодавець) має право вимагати від наймача (лізингоотримувача) сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за період прострочення. Це випливає зі статей 785, 806 Цивільного кодексу України.
 
Таким чином, для виникнення всіх вищевказаних обов'язків у лізингоотримувача (повернення майна, сплата неустойки) у договорі або вимозі має бути встановлений момент, коли необхідно передати майно лізингодавцю. В іншому випадку, вимоги про повернення майна, витребування його з чужого володіння, так само як і стягнення неустойки не будуть мати під собою правового підґрунтя. Такий висновок можна зробити з постанови ВГСУ від 22.11.2010 року по справі №16/33.
 
У разі переходу права власності від лізингодавця до лізингоодержувача, порядок такого переходу має бути регламентований в договорі. Так ч. 2 ст. 8 Закону визначено, що якщо сторони договору фінансового лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно, за відсутності в договорі іншого порядку переходу права власності, крім складання договору купівлі-продажу, лізингоодержувач не зможе претендувати на автоматичний перехід права власності.

щоб уникнути, непорозумінь, пов'язаних з переходом права власності, настійно рекомендуємо зазначити, що перехід/достроковий перехід права власності на предмет фінансового лізингу оформляється актом, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється їх печатками.

А в разі невиконання цього зобов'язання, лізингодавець несе відповідальність у вигляді сплати штрафу. Після чого, в разі ухилення лізингодавця від свого обов'язку щодо оформлення акта, в лізингоотримувача виникне право на визнання за собою права власності в судовому порядку. Як це було реалізовано лізингоодержувачем по справі № 13/169 в постанові ВГСУ від 10.11.2010 року.
 
Характерною ознакою лізингових відносин є те, що сторони мають право відмовитися від договору при настанні певних умов. І таке право може бути передбачено не тільки договором, а й встановлено в ст. 7 Закону.
 
Такими умовами є:

  1. прострочення поставки предмета лізингу лізингодавцем, що тягне виникнення права на відмову від договору лізингоодержувачем, якщо прострочення становить більше 30 днів;
  2. прострочення платежів з боку лізингоодержувача, що дає право лізингодавцю відмовитися від договору і вимагати повернення майна, а також оплати боргу, якщо прострочення становить більше 30 днів.

Якщо в першому випадку, сторони ще не вступили в ту стадію лізингових відносин, коли виникає фактичне користування майном і відповідно обов'язок сплати лізингових платежів, то у другому, сторонами може бути виконана більша частина договору. Це обумовлює часте виникнення спорів між учасниками договору лізингу. У зв'язку з чим, звертаємо увагу на наступне.

Як регламентує ч. 2, 3 ст. 7 Закону, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення становить більше 30 днів.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
 
Найчастіше лізингодавець звертається до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Після здійснення якої може пройти не один день до тих пір, коли лізингодавець звертається до виконавчої служби для повернення майна. За цей період лізингодавець нараховує лізингові платежі, вважаючи, що робить це правомірно, оскільки лізингоодержувач користується майном. Ось тут і виникають конфліктні питання, які, в більшості випадків, розглядає суд.
 
Отже, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону, лізингодавець може відмовитися від договору і вимагати повернення майна на підставі виконавчого напису нотаріуса. Відмова від договору та припинення права користування – це два різні правові інструменти, якими наділений лізингодавець.
 
тобто лізингодавець, не вправі лише відмовитися від договору повністю, але і може частково відмовитися, а саме, припинивши право лізингоотримувача на користування предметом лізингу. Такий непростий висновок можна зробити на підставі рішень трьох судових інстанцій по справі №13/237-09/9-10. Слід зазначити, що повноваження лізингодавця в односторонньому порядку припинити право користування та володіння майном, було передбачено сторонами в договорі. У зв'язку з простроченням лізингоодержувача, майно було повернуто на підставі виконавчого напису нотаріуса лізингодавцю. Згодом лізингодавцем було направлено повідомлення про відмову від договору лізингоодержувачу. За період між вчиненням виконавчого напису і відмовою від договору пройшов місяць, за який, лізингодавцем був нарахований лізинговий платіж. З сплатою якого, не погоджувався лізингоодержувач, вважаючи, що договір припинив свою дію у зв'язку з вчиненням виконавчого напису.
 
Проте суд дійшов висновку, що договір розірвано лізингодавцем в односторонньому порядку саме з моменту отримання повідомлення про відмову, оскільки таке право передбачено умовами укладеного договору та не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, можна усвідомити, що до встановлення в договорі права на одностороннє розірвання договору слід поставитися дуже серйозно і пам'ятати, що в разі несвоєчасного повернення на лізингоодержувача лягає відповідальність за сплату неустойки, передбаченої ст. 785 Цивільного кодексу України.

Виходячи з вищевикладеного, можна ще раз підтвердити проста теза про те, що умовами договору фінансового лізингу необхідно надавати першочергове значення, а розглянутий матеріал, сподіваємося, допоможе сконцентрувати увагу на тому, що не було враховано раніше.

.

» » » Договір лізингу: шість аспектів, які повинні бути детально розписані